Роман народився та виріс у Біляївці. Навчався у першій школі. Там і зустрів своє кохання — однокласницю Юлію, яка згодом стала його дружиною.
У подружжя народилося двоє дітей. Він безмежно любив дітей, дихав ними, постійно хотів повернутися додому. Та залишався на фронті, бо завжди говорив: “Я не хочу передавати цю війну нашим дітям”.
З 2015 року Роман служив інспектором у Патрульній поліції Одеси. У літній сезон працював у складі мотопатрулів. За словами дружини, екіпаж чоловіка завжди був серед кращих. Роману достатньо було одного погляду, щоб зрозуміти, яка перед ним людина.
У лютому 2023 року почала формуватись Об’єднана штурмова бригада Нацполіції “Лють”, і Роман, не вагаючись, приєднався до її лав. Після тримісячного курсу підготовки став командиром взводу БпЛА типу “Крило” полку “Цунамі” ОШБ НПУ “ЛЮТЬ”. Виконував бойові завдання на лінії зіткнення, ділився досвідом з іншими бригадами, а також їздив з цією місією у службове відрядження в Каліфорнію.
Побратими згадують Романа як мудрого, надійного та відповідального товариша, на якого можна було покластися та довірити життя.
— Для мене він був як старший брат. Той, хто підтримає, не зрадить, не дасть опустити руки. Його рішучість, спокій і турбота про побратимів — це те, що ми ніколи не забудемо. Вірний побратим, мудрий порадник і той, кому завжди можна було довірити життя. Роман не просто виконував свій обов’язок, а жив ним. Як командир, він був рішучим, чуйним і справедливим. Для нас він був не просто керівником — він був найкращим другом. Ми збережемо пам’ять про нього в серцях. У його рішучості, щирості, братерстві й незламності. Світла памʼять, Герої не вмирають. Памʼятаємо. Мстимось, — говорить товариш Романа Андрій.
Роман дуже вірив у перемогу та робив усе, щоб її наблизити. У нього було багато планів на майбутнє — він мріяв повернутися додому й жити звичайним мирним життям, розповідає його дружина.
— У нас були чудові стосунки. З ним ми відчували себе у безпеці, він постійно про нас піклувався. У чоловіка було багато друзів, завдяки цьому я зараз не одна. Він ніколи нікого не ображав, був взірцем справедливості та надійності. Був активний, любив мотоцикли та грав на гітарі.
Останні роки Роман жив в Одесі, але дуже любив Біляївку — завжди казав дружині, що на пенсії буде жити тут і вирощуватиме полуницю для онуків. Мріяв, щоб діти приїжджали до нього в гості, уявляв, як буде няньчити онуків та збиратиме велику родину.
Та, на жаль, не судилося…
Роман загинув 4 травня 2025 року виконуючи бойове завдання, він потрапив під ворожий обстріл на трасі Слов’янськ–Краматорськ. До останнього подиху залишався вірним своїй присязі, обравши боротьбу за свободу і життя своєї країни.